Психотерапія стала для мене очевидним вибром для професійного розвитку ще в далекому 10 класі школи, коли я невпевнена що мій запит взагалі доречний для обговорення з цією серйозною жіночкою терапевтом, з'явилась на порозі кабінета психотерапевта. Психолог уважно слухала, і не перебивала, не розпитувала, а просто була поруч, і довелось розповідати обширно, коли нарешті мій словесний потік вичерпався вона поставила декілька питань котрі несподівано підняли такі емоції про існування яких, стосовно відносин з родиною я навіть і гадки не мала. І ось сиджу я вже не стримуючи сліз рефлексую про свої стосунки з батьками. Після того як за мною зачинились двері кабінету психолога, я відчула неймовірну легкість і моє життя змінилось назавжди, а в голові була лише одна думка "Я теж так хочу!". Я ідентифікую себе як живого психолога, наша задачана сеансі не принести "експертній" мені він "не експертного" клієнта запит з яким я щось зроблю, ні, моя робота про взаємодію, і співпрацю. Краще за клієнта його потребі не знає ніхто, мо роль - це роль опори і підтримки на не легкому шляху до змін.