Мій шлях у психологію почався не лише з цікавості до людської психіки, а й із бажання зрозуміти, чому люди, навіть щиро прагнучи щастя, так часто залишаються наодинці зі своїм болем. Чому одні й ті самі сценарії повторюються, чому так важко попросити про допомогу, відстояти себе чи дозволити собі жити так, як хочеться насправді. Саме ці питання стали для мене початком довгого шляху пізнання людини та самої себе. здобула ступінь магістра психології у Криворізькому державному педагогічному університеті та продовжую професійний розвиток у гештальт-підході, навчаючись на другому ступені гештальт-терапії. Водночас я переконана, що справжня професійність психолога народжується не лише з підручників. Вона формується через особисту терапію, чесні зустрічі із собою, супервізію та постійне навчання. Саме тому вже багато років я проходжу особисту терапію та підтримую власний професійний розвиток. Я знаю, як це — коли здається, що тебе ніхто не розуміє. Коли всередині накопичуються тривога, провина, виснаження чи самотність, а знайти слова для цього майже неможливо. І я знаю, наскільки важливо, щоб у такі моменти поруч була людина, яка не оцінює, не поспішає давати поради, а допомагає почути себе. Для мене терапія — це простір, де людина поступово повертає собі право відчувати, обирати, помилятися, бути живою. Я не вірю в універсальні рецепти щастя, але вірю в силу справжнього контакту, прийняття та уважного діалогу. Саме в такому контакті з’являється можливість прожити складний досвід, знайти внутрішню опору й відчути, що життя може бути не лише боротьбою, а й місцем, у якому є простір для спокою, близькості та радості.