Мій шлях у терапію був довгим. Після закінчення навчання на психолога я пірнула в роботу — але не за спеціальністю. Життя тягнуло вперед, поки одного дня воно раптом не втратило опори. Панічні атаки почали заважати жити, невпевненість, страх невдач і страх людей став занадто гучним, а всередині накопичилося так багато невимовленого, що я вже не могла це нести це сама. Я шукала швидкі рішення — чарівну кнопку, яка “вимкне” тривогу. Хотілось полегшення тут і зараз. Але з часом я зрозуміла: справжні зміни не приходять миттєво. Вони народжуються повільно — у чесних зустрічах із собою, у сміливості дивитися на те, що лякає, у маленьких кроках, які повертають відчуття ґрунту під ногами. Гештальт-терапія стала місцем, де я вперше дозволила собі бути чесною з тим, що болить. Де я вчилася знову довіряти собі, своєму тілу, своїм почуттям. Де повільно з’являлися нові внутрішні опори, а світ почав звучати м’якше. Сьогодні я поруч із тими, хто теж втомився триматися “якось”. Хто шукає простір, де можна відчути, видихнути й поступово повернути себе — живим, справжнім і стійким.