Мій шлях до професії психолога розпочався з материнства (я мама трьох дітей) та проблем в сім'ї. Спочатку я почала активно шукати літературу з педагогіки та виховання, цей інтерес перейшов у захоплення дитячою та сімейною психологією. Маючи проблеми в стосунках довгі роки та відчуваючи постійну тривогу за дітей, я опинилася у тривалій депресії. Материнство штовхало на пошук вирішення чи хоча б полегшення свого стану. Спочатку це була релігія (служби, молитви, духовне наставництво, катехізаторські курси), далі я пішла в терапію (особиста та групова). Я завжди багато читала (історія, культура, філософія, біографії людей, класична література, педагогіка), поступово переключилася на психологічну літературу. Вступила до університету імені Тараса Шевченка на факультет психології. Всі мої пошуки, терапія та навчання дали поштовх до особистісного та духовного зростання, моє життя якісно змінилося, я подолала депресію. Навчання на психологічному факультеті дало мені розуміння, чим саме я хочу займатися. Вважаю психологію своїм покликанням. Ще навчаючись, я почала працювати в приватному дитячому центрі як психолог-педагог. Також закінчила кілька курсів з методу КПТ. Пройшла практику на місці клінічного психолога в психіатричній лікарні імені І. Павлова (Київ). Почала приватну практику, проводила групові тренінги з підлітками, консультувала сім'ї з питань виховання дітей, працювала з клієнтами з тривожно-депресивними розладами (в парі з психіатром). З початком війни переїхала з дітьми закордон через емоційну вразливість доньок, син обрав повернутися в Україну. Кілька місяців пішло на відновлення свого психоемоційного стану, а далі я почала співпрацю як волонтер з кількома громадськими організаціями, які надавали підтримку біженцям та переселенцям (в тому числі співпраця з Irish Red Cross, посольство України в Ірландії). Наразі надаю психологічну підтримку молоді та жінкам з дітьми, які переїхали до Ірландії через війну.