Психологія – це не про теорію з підручників. Це про живих людей, які приходять зі своїм болем і надією. Тому я постійно вчуся – не заради галочки, а щоб справді допомагати. П'ять років гештальт-терапії в НАДТУ (2018-2023) – це була глибока робота не тільки з методом, а й з собою. Бо як можна вести іншого, якщо сам не пройшов цей шлях? Потім дві спеціалізації: вікові кризи (коли здається, що життя зламалося) і травми (ті рани, що досі болять). Зараз навчаюся роботі з сім'ями – бо часто наші труднощі живуть саме там, у близьких стосунках. Регулярно беру участь у супервізорській групі – це коли досвідчені колеги допомагають мені бути кращим для вас. Бо ваша довіра – найцінніше, що у мене є. Кожен курс, кожна супервізія – це не про сертифікати. Це про те, щоб завтра бути трохи корисніше для тих, хто мені довіряє.

Психолог, який працює сам у собі – це як музикант без оркестру. Тому я живу в професійному співтоваристві. Відвідую конференції – не просто посидіти в залі, а поговорити з колегами за кавою: "А як ти це робиш? А що працює у твоїй практиці?" Ці живі розмови часто цінніші за доповіді. Психологічні інтенсиви – це як занурення з головою. Кілька днів повної концентрації, коли відчуваєш метод не розумом, а всім єством. Саме так я розумію, чи підходить мені підхід, чи справді можу його запропонувати вам. Долучаюсь до проєкту "За лаштунками терапії" – там досвідчені тренери показують майстер-класи з розбором справжніх кейсів. Це як побачити роботу зсередини: як ведуть складну розмову, де робити паузу, як знайти ту саму фразу, що відкриває двері. Інколи один такий розбір дає більше, ніж десять книжок. Знаєте, що мене тримає в цьому всьому? Розуміння, що кожна зустріч, кожна розмова з колегами – це інструмент, який завтра може допомогти саме вам. Ваші історії унікальні, і я хочу мати якомога більше можливостей вас підтримати.