Клептоманія: причини та механізми розладу

Клептоманія — це психічний розлад, що характеризується нестримним бажанням до крадіжки предметів без реальної необхідності в цьому чи матеріальної вигоди. За міжнародної класифікацією це розлад імпульсу. Клептоман зазвичай живе з відчуттям провини та сорому, оскільки боїться звертатися до психіатра через страх осуду.

Цей розлад не лікується медикаментозно, проте медитація та психотерапія можуть допомогти людині впоратися з проблемою. Хворий на клептоманію страждає не лише сам — його схильність до крадіжок завдає емоційного болю й близьким. Багато хто навіть не підозрює, що клептоманія є психічним захворюванням, і помилково сприймає клептомана за звичайного злодія.

Симптоми клептоманії

Основні симптоми клептоманії:

1. Повторюваність епізодів крадіжок предметів, що не мають вагомої цінності, немає необхідності в особистому використанні чи фінансової вигоди. 
2. Неможливість опиратися імпульсу вчинити крадіжку, навіть при усвідомленні її ризику чи відсутності вигоди.
3. Зростання внутрішньої напруги чи тривоги перед вчинком.
4. Відчуття полегшення, задоволення чи навіть ейфорії під час чи після крадіжки. 
5. Відчуття провини, страху чи сорому, але ці емоції не зупиняють від наступних епізодів. 
6. Крадіжка відбувається без попереднього плану, зазвичай наодинці, без співучасників, не є реакцією на гнів чи помсту.
7. Хронічний або епізодичний перебіг: періоди ремісії можуть змінюватися загостреннями.
   

Ці симптоми не пояснюються іншими психічними розладами (розладами поведінки, манією, соціальним розладом особистості, деменцією), або залежністю від психоактивних речовин. Клептоманія часто супроводжується тривожними розладами, депресією, обсесивно-компульсивним розладом. 

Від чого розвивається клептоманія?

Клептоманія має мультифакторіальне походження, тобто точна причина невідома, але виділяють основні механізми: 

1. Генетичні та спадкові чинники. Є дані, що клептоманія зазвичай зустрічається у людей, чиї родичі вже мали тривожні, адиктивні розлади та розлади настрою. Присутня спадкова схильність до імпульсивної поведінки.
2. Нейробіологічні фактори. Дисбаланс нейромедіаторів, особливо серотоніну, дофаміну та опіоїдної системи мозку, що регулюють імпульси, винагороду і самоконтроль. Порушення функцій префронтальної кори та лімбічної системи, що відповідають за контроль поведінки та емоції. 
3. Психологічні та психіатричні чинники. Часто клептоманія розвивається на фоні депресії, тривожних розладів, обсесивно-компульсивних розладів. Таким способом знижується тривога та внутрішнє напруження. Процес може запускатися сильним стресом чи психотравмуючими подіями.
4. Соціальні та поведінкові чинники. Наявність супутніх залежностей (наркотики, алкоголь, ігроманія) підвищує ризик розвитку клептоманії. Відчуття полегшення чи ейфорії під час крадіжки стимулює повторення дії. 

Вчені неодноразово намагалися дослідити клептоманію, однак поки що не вдалося сформувати повну клінічну картину. Основна проблема полягає в тому, що складно зібрати достатню кількість учасників: люди не довіряють гарантіям конфіденційності та бояться, що результати досліджень можуть потрапити до суду.

Тригери та наслідки клептоманії

Чому клептоманія часто залишається непоміченою

Розлад часто залишається непоміченим з кількох причин, які описуються у психіатричних стандартах:

1. Прихованість симптомів. Люди з клептоманією зазвичай ретельно приховують свої дії через сором, страх осуду чи покарання. Крадіжки можуть бути дрібними, що не завжди привертає увагу.
2. Помилкова інтерпретація. Крадіжки часто сприймаються оточенням або навіть медичними працівниками як звичайне правопорушення, а не як симптом психічного розладу. Це призводить до того, що людина потрапляє до юридичної системи, а не до лікаря.
3. Епізодичність проявів. Симптоми клептоманії можуть виникати періодично, між епізодами людина може виглядати абсолютно здоровою.
4. Відсутність бажання усвідомити хворобу. Пацієнти не вважають свій стан медичною проблемою, а тому не звертаються по допомогу. 

Методи діагностики клептоманії

Лікування клептоманії

Клептоманія практично не піддається лікуванню. У більшості випадків лікують стани, що призвели до бажання щось поцупити. Для цього застосовують різні методи.

1. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) допомагає виявити та змінити дисфункціональні думки й поведінкові патерни. Використовується експозиція з попередженням реакції (пацієнт навчається контролювати імпульс без здійснення крадіжки).
2. Мотиваційне спілкування сприяє усвідомленню проблеми і формуванню мотивації до лікування.
3. Сімейна та групова терапія допомагають знизити тривожність, підтримати соціальну адаптацію.
4. Xобі-терапія допомагає відволікти людину від негативних думок через зміну дій.
5. Медикаментозна терапія (за показаннями):
   • Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну знижують тривогу та імпульсивність.
   • Антагоністи опіоїдних рецепторів можуть зменшувати патологічне задоволення від крадіжок.
   • Анксіолітики/антипсихотики — рідше, індивідуально за призначенням психіатра.

Ризики та прогноз для людей з клептоманією

Основними ризиками є:

• юридичні проблеми через повторювану крадіжку; 
• психологічні наслідки — почуття провини, сором, зниження самооцінки;
• соціальна ізоляція — людина уникає спілкування через страх викриття;
• супутні захворювання — депресія, тривожні розлади, залежності.
  

Прогноз залежить від своєчасного втручання. При правильній терапії та підтримці фахівця можливе подолання симптомів, контроль імпульсів і значне покращення якості життя.

Де отримати допомогу при клептоманії?

Звернутися можна до психіатра чи психолога, які мають досвід лікування розладів. Знайти кваліфікованого фахівця можна на нашому сайті.

FAQ